Під Хмарами
Я йду під хмарами,
Що плачуть, Мов ображене дитя —
Зворушливо і сильно
Колись ми марили
Про спільне щастя й вічні почуття
Так впевнено і вільно.
Небесні сльози
Омивають землю подихом весни —
Вона до цього звикла
Кохання, може,
Й розквітало серед мрій і теплих снів…
Та маревом і зникло.
— Володимир Агафонкін